Збережемо психічне здоров’я дитини та всієї родини

Онлайн-курс Стратегії самодопомоги при роботі з тривожними і стресовими станами wym-1692267558520

Важливі навички в періоди стресу: Ілюстроване керівництво wym-1692267617458

Невидимі наслідки війни wym-1692267655491

Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти Як?» wym-1692267809301

Що таке уява і якою вона буває?"

Уява— це процес побудови образу продукту діяльності ще до його виникнення, а також ство­рення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначе­ністю.Особливість уяви полягає в тому, що вона дозволяє при­ймати рішення і знаходити вихід з проблемної ситуації за відсу­тності знань, які в таких випадках необхідні для мислення. Фантазія (синонім поняття "уява") дозволяє, так би мовити, "пе­рескочити" через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.Розрізняють пасивну і активну уяву.

Особливість уяви полягає в тому, що вона дозволяє при­ймати рішення і знаходити вихід з проблемної ситуації за відсу­тності знань, які в таких випадках необхідні для мислення. Фантазія (синонім поняття "уява") дозволяє, так би мовити, "пе­рескочити" через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат.

Розрізняють пасивну і активну уяву.

Пасивноюназивають уяву, яка виникає "сама по собі", без встановлення спеціальної мети.Активнауява спрямована на вирішення певних завдань. Залежно від характеру цих завдань вона поділяється на репродуктивну (або відтворюючу) і продук­тивну (або творчу).

Репродуктивнауява відзначається тим, що створює образи, які відповідають описові. Наприклад, під час читання літерату­ри, під час вивчення карти місцевості чи історичних описів уява відтворює те, що відображене в цих книгах, картах, оповідан­нях. Коли відтворюються образи об'єктів, для яких важливе значення мають просторові характеристики, говорять про прос­торову уяву.

Продуктивнауява, на відміну від відтворюючої, передба­чає самостійне створення нових образів, які реалізуються в ори­гінальних і вартісних продуктах діяльності. Продуктивна уява є невід'ємним елементом творчої діяльності.

У кого багатша уява?

"Навіщо дошкільнятам розвивати уяву? — запитаєте ви. — Адже вона й так набагато яскравіша й оригінальніша від уяви дорослого."

Це не зовсім так. Дослідження психологів показують, що уява дитини розвивається поступово, з накопиченням нею пев­ного досвіду. Всі образи уяви, якими б чудернацькими вони не були, засновані на тих уявленнях і враженнях, які ми отримуємо в реальному житті. Іншими словами, потенціал нашої уяви за­лежить від обсягу та різноманітності нашого досвіду.Саме тому уява дитини, в основному, бідніша за уяву доро­слого. У неї життєвий досвід обмеженіший а, отже, менше ма­теріалу для фантазій. Менш різноманітні і комбінації образів, які вона будує. Дитина все, з чим зустрічається у житті, пояс­нює по-своєму, а для нас, дорослих, ці пояснення незвичні і тому видаються оригінальними. В житті малюка уява виконує іншу функцію, ніж у житті дорослого. З її допомогою діти пі­знають навколишній світ і самих себе.Уяву малюка слід розвивати з дитинства, і найбільш чутли­вий, "сензитивний" період для такого розвитку — це дошкіль­ний вік. "Уява, — зазначає психолог О.М. Дьяченко, яка докла­дно вивчала цю функцію, — це ніби той чутливий музичний ін­струмент, оволодіння яким відкриває можливості самовиразу, вимагає від дитини знаходження і виконання власних задумів і бажань".

Уява може творчо перетворювати дійсність, її образи гнуч­кі, рухливі, а їх комбінації дозволяють досягти нових і несподі­ваних результатів. У зв'язку з цим розвиток цієї психічної фун­кції є також основою для вдосконалення творчих здібностей дошкільняти. На відміну від творчої уяви дорослого, його фан­тазія не бере участі у створенні вартісних продуктів праці. Вона бере участь у творчості "для себе", до неї не висуваються вимо­ги реалізації і продуктивності. Разом з тим, вона має велике значення для розвитку самих дій уяви, підготовки до творчості в майбутньому.

У розвитку уяви дитини важливу роль має зовнішня опора. Якщо на ранніх етапах розвитку (у 3-4 роки) уява дошкільняти невіддільна від реальних дій з ігровим матеріалом і визначаєть­ся характером іграшок, подібністю предметів-замінників з пре­дметами, які вони замінюють, то у дітей 6-7 років вже нема та­кої великої залежності гри від ігрового матеріалу. їх уява може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на ті, які вони заміняють. Наприклад, малюк може скакати верхи на палиці, уявляючи себе вершником, а палицю — конем. Поступово не­обхідність у зовнішніх опорах зникне. Відбудеться інтеріориза­ція — перехід до ігрових дій з предметом, якого насправді не­ма, до уявлення дій з ним подумки. Однак для цього слід спер­шу навчити дитину легко оперувати різними замінниками пре­дметів. Такими замінниками можуть бути інші предмети, гео­метричні фігурки, знаки і т. п.

2. Здійснювати "опредмечування" невизначеного об'єкта.
Способом "опредмечування" діти починають користуватися ще з 3-4 років. Він полягає в тому, що малюк може в незакінченій фігурі вбачати цілком визначений предмет. Так, у завданні на дорисовування невизначеного предмета він може, наприклад, коло перетворити в колесо для машини або в м'яч, трикутник — в дах будинку або у вітрило для кораблика, і т. д. До 6-7 років дитина повинна вже відносно вільно володіти цим способом, а також навчитися додавати до "опредмеченого" рисунка різно­манітні деталі.

3. Створювати образи на основі словесного опису або непо­вного графічного зображення.Ця здатність дуже важлива для майбутньої навчальної дія­льності дитини. Потреба у створенні образів на підставі слове­сного опису і графічного зображення неминуче виникає під час читання книжки, при засвоєнні нових слів, розпізнаванні об'єк­тів, коли поле їх сприйняття обмежене, і в деяких інших ситуа­ціях. При цьому, чим краще у дошкільняти розвинута здатність до створення таких образів, тим точніші і стійкіші уявлення у нього виникають. Для розвитку цієї здатності можна викорис­товувати спеціальні завдання, як от: створити образ предмета за його словесним описом; відтворити цілісний образ об'єкту на основі сприйняття одної або кількох його частин.

4. Оперувати уявними образами простих багатовимірних
об'єктів (просторова уява).Всі предмети навколишнього світу мають просторові хара­ктеристики, і образи уяви, щоб бути адекватними, повинні їх відображати. Тому дуже важливо розвивати у дитини здатність "бачити" образ предмета в просторі. Тренувати цю здатність можна за допомогою ігор на уявне перетворення об'єкта в прос­торі та на уявлення взаємного розташування кількох предметів у просторі.

5. Підпорядковувати власну уяву певному задумові, ство­рювати і послідовно реалізовувати план цього задуму.Лише послідовна реалізація задуму може привести до вико­нання задуманого. Невміння керувати своїми ідеями, підпоряд­ковувати їх своїй меті призводить до того, що найцікавіші за­думи і наміри дитини часто не досягають свого втілення. У цьому віці у неї вже є необхідні передумови для того, щоб навчитися діяти за попередньо продуманим планом. Тому дуже важливо розвинути цю здатність, навчити не просто безцільно уривками фантазувати, а реалізовувати свої задуми, створювати хоч невеликі і нескладні, але закінчені твори (малюнки, історії, конструкції і т. п.).

Навчання цього вміння повинно складатися з таких етапів:

1. I — етап демонстрації плану: ви показуєте, як складати план (схему) готового виробу (конструкції);
2. II — етап самостійного "читання" плану: дитина вчиться "читати" складений вами план (схему) і створювати на його ос­нові власний твір;
3. III — етап самостійного складання плану: дитина сама складає план (схему) власного виробу.

Що ж таке "творчі здібності" або "креативність" (від лат. сrеаtіо — творення)? Американський психолог Фромм запропо­нував таке визначення цього поняття: "Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаці­ях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду."Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і смі­ливість.Ці показники є вродженими, чи залежать від впливу сере­довища? Один із творців системи вимірювання творчих здібно­стей Торренс відзначав з цього приводу, що успадкований по­тенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності. В якій мірі творчі імпульси дитини набудуть характеру творчості залежить від впливу батьків та інших доро­слих. Сім'я здатна розвинути або знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.Для дитини основною діяльністю, в якій виявляється її творчість, є гра. Але гра не лише створює умови для такого ви­яву. Як свідчать дослідження психологів, вона в значній мірі сприяє розвиткові творчих здібностей малюка (стимулює його). У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку гнучкості й оригінального мислення, здатності конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і пропозиції інших дітей.

Ще одна винятково важлива властивість ігрової діяльності — це внутрішній характер її мотивації. Діти граються тому, що їм подобається сам ігровий процес. І дорослим залишається лише використати цю природну потребу для поступового залу­чення дітей до більш складних творчих форм ігрової активнос­ті. При цьому дуже важливо мати на увазі, що під час розвитку їх творчих здібностей важливіше значення має сам процес, екс­периментування, а не прагнення досягнути якогось конкретного результату гри.

Цікава статистика

* Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв'язку з підвищенням рівня фізичного розвитку (передпубертат).

* Креативність неоднозначно залежить від освіти. Біль­шість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають "окультуреними".

* Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи нази­вають другим віком запитань (перший вік — від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається "пік допитливо­сті" — найбільша кількість запитань в мовленні дітей, після чо­го відзначається спад.

"Чому дитина стала впертою?"

1. Так як же краще реагувати на впертість і капризи дитини?
2. Як допомогти подолати кризу трьох років?

• Заохочуйте самостійність і активність малюка. Постарайтеся взяти на себе роль консультанта, а не заборонщика.
• Встановіть кордони активності малюка. Вони повинні визначатися сферою його безпеки. Покажіть дитині зону "можна" і "не можна".
• Будьте послідовні у своїх вимогах. Якщо ви щось не дозволяєте дитині, то стійте на своєму до кінця. В іншому випадку сльози й істерики стануть для неї зручним способом домогтися свого.
• Слідкуйте за тим, щоб всі навколишні пред'являли до дитини однакові вимоги.
• На намагайтеся лаяти або умовляти дитину під час нападу упертості. Швидше за все, він просто не зверне на вас уваги. Для будь істерики потрібно глядач, і ваше особливу увагу буде тільки на руку маленькому упертюху.
• Під час нападу спробуйте переключити увагу малюка, показавши йому щось нове і цікаве. Подібні прийоми можуть відвернути увагу капризулі від плачу і істерики. В іншому випадку, ви можете якийсь час не звертати на нього увагу - істерика пройде сама собою, адже кричати і тупотіти ногами без глядачів зовсім не цікаво.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕМОЦІЙНО-ЗБУДЛИВОЮ ДИТИНОЮ?

У більшості випадків у емоційно-збудливих дітей спостерігаються підозрілість і настороженість, вони першими розпочинають сварки та бійки, а провину за це перекладають на однолітків. Такі діти іноді не можуть самотужки оцінити власну агресивність: вони не помічають, що викликають в оточуючих страх і занепокоєння. Навпаки, їм здається, що увесь світ їх. Емоційна збудливість може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Педагоги мають враховувати природну потребу дитини у русі, приймати до уваги те, що дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Дорослі не мають штучно гасити активність дітей, примушувати їх сидіти і стояти всупереч їхньої волі.Дорослі мають навчити дошкільників «випускати» свою агресивність.

Дітям можна запропонувати:

• Використовувати фізичні силові вправи;
• Рвати папір;
• Перевести бійку у конструктивне русло: ігри в піратів, викрадачів скарбів;
• Намалювати того, кого хочеться побити, і що – небудь зробити з цим малюнком;
• Використовувати «мішечок для криків»;
• Постукати стіл надувними молотком.

Правила роботи з емоційно-збудливими дітьми:

1. Бути уважними до потреб дитини;
2. Демонструвати модель гарної поведінки;
3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки;
4. Покарання не повинні принижувати дитину;
5. Надавати дитині проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події;
6. Розширювати поведінковий репертуар дитини;
7. Розвивати здібність до емпатії;
8. Вчити розпізнавати власний емоційний стан і стан інших дітей;
9. Навчання ауто релаксації та способам зняття напруження;
10. Формування позитивного самосприйняття на основі особистісних досягнень.

Діти зі зниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі малюки погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.Знижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитина пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку малюка. Для цього батькам можна порадити ставитися більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об’єктивно оцінювати себе.